Місяць: Серпень 2015

Іван Мазепа (1639-1709 рр.), військово-політичний діяч, Гетьман Війська Запорозького. Намагався відродити інститут гетьманства, об’єднати правобережні та лівобережні українські земелі. Був ініціатором побудови Богородицької фортеці в нашому краї. Підчас Північної війни між Московським царством і Шведським королівством (1700-1721 рр.), зауваживши про те, що цар Петро І порушує домовленості про захист і підтримку Гетьманщини, І. Мазепа приймає рішення перейти на бік шведського короля Карла ХІІ. Після поразки в битві під Полтавою 1709 р. Карла ІІ, І. Мазепа разом із ним тікає до Молдови, де згодом помирає.

Іван Дмитрович Сірко (поч. XVII ст. – 1680 рр.) був родом із сім’ї подільського православного шляхтича. Приймав активну участь у війні (1648-1653 рр.) Б. Хмельницького проти польської шляхти. Був одним із тих, хто у 1654 р. після Переяславської ради не присягнув московському цареві Олексію Михайловичу. 1660 р. після підписання Ю. Хмельницьким Слободищенського договору із Польшею, покидає й його ряди, та відправляється на Чортомлицьку Січ. Іван Сірко один з найвідоміших кошових отаманів Запорозької Січі. Він провів близько 55 військових походів та не зазнав жодної поразки, а кошовим отаманом обирався багато разів протягом 12 років.

Перед вами чумацький віз, який був придбаний Д. І. Яворницьким для історичного музею за, колись неймовірну суму, сто карбованців. Те, що віз зберігся аж до початку ХХ ст., є справжнім чудом, адже чумацтво, як промисел, відійшло в історію вже у ХІХ ст. Чумаки у свій час перевозили сіль та рибу з Криму, долаючи сотні кілометрів степовими шляхами. Чумацькі вози відрізнялися від звичайної селянської «мажі», бо вони спеціально облаштовувались таким чином, щоб можна було перевозити сипучі вантажі. Ящик для перевезень був викладений дошками, а по верх дощок накладали тканину, для більшого захисту вантажу.

Перед вами бойовий обладунок польського крилатого гусара із роти Яблонського, який 1783 р. приймав участь у Віденській битві, під командуванням короля Речі Посполитої Яна III Собеського. Польські крилаті гусари є різновидом важкої кінноти, що озброювалась довгими списами, від п’яти до шести метрів завдовжки, шаблею, палашом та довгим чотиригранним мечем. Обладунок для гусара був максимально полегшений, щоб збільшити мобільність і спритність бійця. В різні історичні періоди обладунок мав різний вигляд – міг складатися як із кольчуги, так і пластинчатого панцера.

Корогва або хоругва – це полотнище, із зображенням військової символіки, яке кріпилося на довгому древку. Корогва є одним з найшановніших козацьких клейнодів. І зараз військові підрозділи мають корогви, які тепер називаються – прапори. Гордістю нашого музею є корогва (козацький прапор) XVIII ст. Вперше ця реліквія згадується упорядником «Каталога редкого, старинного и восточного оружия» (1835 р.), що зберiгалося у власносності Його Імператорської Величності в Арсеналi у Царському Селі. Всього там було 13 корогв, які надійшли від вдови управителя князя Г.О. Потьомкіна, а до Потьомкіна вони потрапили після ліквідації Запорозької Січі. З 1849 до 1930-х рр. корогви зберігались у Ермітажі в Санкт-Петербурзі. З початком 1930 рр. уряд УРСР поставив перед урядом РРФСР питання про повернення козацьких клейнодів. Відомо,

Шабля є різновидом холодної зброї з довгим викривленим клинком, призначена для нанесення рубаючо-ріжучих та колючих ударів. Козаки здебільшого використовували трофейну і покупну зброю, яка походила із різних кутків світу. На території України масово шаблі не виготовлялися, за винятком Львова, який мав розвинені ковальські цехи, але на той момент був під владою Польщі. Серед шабель, які експонуються в Історичному музеї, є шаблі польського, італійського, турецького та козацького виробництва. Вони відрізняються формою та оздобленістю клинка та рукояті. Наприклад, на козацькій шаблі зображено перехрещені булава та пірнач і напис: «За верность земле и преданиям». Шабля один із головних козачих атрибутів, це не просто кривий меч – це символ лицаря і вільної людини. Крім того козаки мали по декілька шабель – «чорну» і «білу», одна була бойовою, а інша парадна, яка носилась на свята.