Відновлення та розвиток промислових підприємств Дніпропетровська у 1946-1964 рр.

У статті на основі аналізу музейної колекції розглянуто основні етапи післявоєнної відбудови та розвитку у 1940-60-х рр. двох підприємств підприємств важкої промисловості м. Дніпропетровська – Дніпропетровського металургійного заводу ім. Г.І. Петровського та Дніпропетровського трубопрокатного заводу ім. Леніна.

Ключові слова: Дніпропетровський металургійний завод ім. Г.І. Петровського, Дніпропетровський трубопрокатний завод ім. Леніна, Коробов Ілля Іванович, металургія, фондова колекція ДНІМ ім. Яворницького

Друга світова війна значно вплинула на розвиток усіх сфер життя в державі, не оминула така доля і Дніпропетровщину. За роки німецької окупації місто зазнало величезних втрат і руйнувань. Було спалено 657 комунальних будинків загальною площею 250 тис. кв. м, майже 40% житлового фонду, 28 лікарень та поліклінік. Металургійні і машинобудівні заводи перебували в руїнах, шахти – зруйновані і затоплені. Для відбудови важкої промисловості необхідно було якнайшвидше відновити мартенівські і доменні печі, прокатні стани і, насамперед, ті об’єкти, які можна було у найкоротший час поставити на службу фронту [1, с.200].

Об’єктом статті є історія відновлення та розвитку деяких промислових підприємств Дніпропетровська у 1946-1964 рр., предметом – висвітлення її у фондовій колекції ДНІМ ім. Яворницького. Метою даної статті є аналіз і знайомство читача з фондовими зібраннями сучасного періоду ДНІМ, які репрезентують дану тему.

Джерельна база представлена фондовими зібраннями Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького, які висвітлюють стан промисловості м. Дніпропетровська у 1946-1964 рр.

21 серпня 1943 р. Раднарком СРСР і ЦК ВКП(б) видали Постанову «Про негайні заходи по відновленню господарства в районах, звільнених від німецької окупації». При цьому виникла проблема: відновлювати заводи в старому вигляді або провести повну реконструкцію промислового устаткування. У керівників підприємств не було єдиної думки з цього питання, але, виходячи з потреб фронту, спинилися на першому варіанті, що був схвалений Наркоматом чорної металургії [1, с.200].

В першу чергу, 28 жовтня 1943 р., робітники заводу ім. Петровського пустили уцілілу турбіну електростанції потужністю 6000 кіловат і, таким чином, дали електроенергію військовим частинам, залізничній станції «Дніпропетровськ», госпіталям, лікарням і т. ін. До кінця 1944 року на цьому заводі відновили одну доменну і три мартенівські печі, два прокатних стани та багато допоміжних цехів. Металурги заводу дали країні 38 тис. тонн чавуну, понад 18 тис. тонн сталі і близько 8 тис. тонн прокату. Повне відновлення відбулось вже у 1950 – ті рр. – в перший рік нового десятиріччя завод перевищив обсяги виробництва 1940 року, та було побудовано нову доменну піч № 2. В 1954 році вступив почав роботу стан «260», а у 1956 році завод застосував нову технологію – виплавку киснево-конвертерної сталі при очищенні оксидним металом згори. В 1957 році в доменному виробництві заводу ім. Петровського почалося застосування природного газу (автор технології – Коробов І.І.). В 1958 році розпочала роботу доменна піч № 3 «Дніпропетровська – Комсомольська». За всі досягнення двох повоєнних десятиріч, 4 лютого 1966 року, завод ім. Петровського був нагороджений орденом Леніна [2].

В фондах Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького представлено низку речей, які ілюструють розвиток металургійного заводу в зазначений період – чавунна плита першої плавки нової доменної печі №3 «Дніпропетровська-комсомольська» Дніпропетровського металургійного заводу ім. Г.І. [3, КН – 18687]; грамота Президії Верховної Ради УРСР Куриленко Олександра Сергійовича, каменяра будівельного управління «Заводбуд» тресту «Дніпропетровськпромбуд», учасника будівництва домни № 3 «Дніпропетровська-комсомольська», про присвоєння звання «Заслуженого будівельника УРСР», 1959 р. [4, КН – 9773].

Важливу роль у відбудові заводу відігравали люди. Одним з тих, хто зробив вагомий внесок, був Коробов Ілля Іванович – (13 (26) серпня 1910, Макіївка – 12 грудня 1980, Дніпропетровськ) – радянський металург-винахідник, доктор технічних наук (1962), професор (1966), Герой Соціалістичної Праці (19.07.1958). Народився Ілля Іванович у Макіївці на Донеччині у родині відомого металурга, обер-майстра металургійного заводу Коробова Івана Григоровича. У 1925-1929 рр. працював на Макіївському металургійному заводі. У 1927-1932 рр. навчався у Московській робітничій промакадемії, отримав при закінченні диплом інженера-металурга. У 1932-1938 рр. був змінним інженером, начальником доменної печі і начальником доменних цехів на металургійних заводах «Вільний сокіл» (Липецьк), Макіївському, Криворізькому та імені Ф.Е. Дзержинського у Дніпропетровську. У 1938-1963 рр. – директор Дніпропетровського металургійного заводу імені Г.І. Петровського. Член ВКП(б) з 1940 року. Під час німецько-радянської війни особисто очолив та провів усі необхідні роботи, забезпечивши діяльність цехів, на евакуйованих до Уралу та Сибіру заводах Подніпров’я та Донбасу ; паралельно, у 1941-1943 роках, працював начальником доменного цеху Челябінського металургійного заводу. У повоєнний час Коробов І.І. забезпечив відновлення та розвиток Дніпропетровського металургійного заводу. 1957 року вперше у світовій практиці здійснив технологію виробництва чавуну за допомогою природного газу, за що отримав Ленінську премію; також у діючому бесемерівському цеху вперше у СРСР розробив та впровадив у практику технологію отримання сталі шляхом продувки киснем зверху. Під керівництвом Коробова І.І. у 1940 р. вперше у світі почались дослідження роботи доменних печей з підвищеним тиском природного газу під колошником. 1962 року захистив докторську дисертацію з питань основ форсованого ведення доменної плавки. Після отримання звання доктора технічних наук Коробов І.І. брав участь у підготовці кадрів металургів. З 1965 року – професор Дніпропетровського металургійного інституту. Автор понад 120 наукових робіт, статей та монографій, власник 50 авторських свідоцтв на винаходи.

В фондах Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького представлено іменний комплекс винахідника – фото Коробова І.І., 1958 р. [5, КН – 24973], Орден Леніна № 4191 [6, КН – 119907], Орден Леніна № 280105 [6, КН – 119909], Орден Леніна №328717 [6, КН – 119908], три ордени Ордени Трудового Червоного Прапору [6, КН – 119904-119906], медаль «За відбудову підприємств чорної металургії Півдня» Коробова Іллі Івановича, Героя Соціалістичної Праці, лауреата Ленінської премії, доктора технічних наук, професора Дніпропетровського металургійного інституту, 1950 р. [6, КН – 119901], посвідчення до медалі «За відбудову підприємств чорної металургії Півдня» Коробова Іллі Івановича, Героя Соціалістичної Праці, лауреата Ленінської премії, доктора технічних наук, професора Дніпропетровського металургійного інституту, 1950 р. [4, КН – 119902], диплом про присвоєння вченого ступеня доктора технічних наук Коробова Іллі Івановича, Героя Соціалістичної Праці, лауреата Ленінської премії, доктора технічних наук, професора Дніпропетровського металургійного інституту, 1963 р. [4, КН – 120273], ніж складний з написом «Герою Соціалістичної Праці» (1970 р.) (подарунок працівників заводу ім. Петровського Коробову І.І. [3, КН – 120965], медаль срібна ВДНГ Коробова І.І., 1969 р. [6, КН – 119898].

В жовтні 1943 року почались відбудовні роботи на іншому гіганті важкої промисловості – заснованому ще у 1889 р. бельгійськими братами Шодуарами трубопрокатному заводі, який у післявоєнний період називався «Дніпропетровський трубопрокатний завод ім. Леніна». В середині 1944 року стали до ладу мартенівські печі, стани для виробництва газових труб, у 1945 р. – листопрокатний цех і цех безшовних труб. У 1947 р. почав роботу трубоелектрозварювальний цех, первісток післявоєнної відбудови. У 1966 р. введено в експлуатацію трубоволочильний цех [1, с.201].

В фондах Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яаорницькьго представлені наступні матеріали: фото кухні столової № 2, 1946 р. [ 5. КН 626], фото фасаду заводу, 1947 р. [5, КН 612], фото центральної прохідної, 1950-60-ті рр. [5, КН 115853], відомості про надходження раціоналізаторських пропозицій з 1944 по 1949 р. [4, КН 138098], фото листопрокатного цеху Дніпропетровського трубопрокатного заводу ім. Леніна, 1945 р. [5, КН 621], фото групи учасників відбудови трубопрокатного заводу ім. Леніна, 1964 р. [5, КН 21975].

Таким чином, помітно, що державі знадобилося не менше 5 років, аби вивести промислові підприємства міста на довоєнний рівень. Фондова колекція ДНІМ, попри свої невеликі розміри, є досить ілюстративною і допомагає відстежити основні етапи відбудови та подальшого розвитку підприємств важкої промисловості міста. Введення у науковий обіг музейних предметів може сприяти подальшому дослідженню історії промисловості м. Дніпропетровська в радянський період.

Список джерел і літератури:

  1. 1. Дніпропетровськ: віхи історії. – Дніпропетровськ: Грані, 2001. – 256 с.;
  2. Кавун Максим Едуардович «Брянському заводу – 130 років» // https://gorod.dp.ua/news/131988;
  3. Фонди Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького. Група етнографії: КН – 18687, КН – 120965;
  4. Фонди Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького. Архівна група: КН – 9773, КН – 119902, КН – 120273, КН – 138098;
  5. Фонди Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького. Фотогрупа: КН – 24973, КН – 626, КН – 612, КН – 115853, КН – 621, КН – 21975;
  6. Фонди Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького. Група фалеристики: КН – 119907, КН – 119909, КН – 119908, КН – 119904, КН – 119905, КН – 119906, КН – 119901, КН – 119898.

Панова Олена, с.н.с. відділу історії України сучасного періоду

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*