Виставка Анжеліки Рудницької “Прамісто”

Коли говорять про Україну, часто говорять про її жіноче єство. Про політиків – Королеву Франції Анну Ярославну та турецьку султаншу Роксолану, про письменниць Лесю Українку та Марко Вовчок, про акторок Марію Заньковецьку та Соломію Крушельницьку. Останнє століття дало Україні видатних і неповторних художниць – Катерину Білокур, Марію Приймаченко, Тетяну Яблонську. Безумовно, в їхньому ряду і неповторне мистецтво Анжеліки Рудницької. Анжеліка мислить циклами, серіями робіт, які, наче сторінки, створюють глави книги, а глави складаються в трактат про справжній українській Всесвіт, де поєднані одним відчуттям і світоглядом Трипілля і Київська Русь, монументальність Кам’яної Могили і орнаментика скіфів, подільські весільні рушники і поліські народні ікони. І є у цьому всесвіті впливи усіх інших всесвітів – індійського і татарського, російського, польсько-литовського, єврейського, турецького, австро-угорського, румунського, які вже давно увібрали в себе краплі українського світу.
Спочатку Україна захоплювалася Анжелікою, як поп-зіркою. Вона була автором і ведучою популярного щоденного музичного телепроекту “Територія А”, який на найрейтинговішому телеканалі відкривав країні нових зірок і нову музику, та співачкою, що зараз має в своєму активі 5 альбомів українською та французькою мовами, півтора десятки відеокліпів і тисячі прихильників.
Про Анжеліку-художника ми дізналися пізніше, в 2004 році, коли дівчину спіткала справжня біда – її паралізувало, хвороба прикувала її до ліжка. Зрозуміло, Анжеліка не могла співати, виходити на сцену, працювати в телеефірі. Але, як митець, воно не могла не творити. Саме тоді, у найважчий для Рудницької-людини час народилася Анжеліка Рудницька-художник. На противагу хворобі, болю і самотності вона вигадала власний світ, наповнений яскравими барвами, архаїчними символами і життєрадісною силою. А головне – глибиною почуттів, мистецьким талантом та оптимізмом. І зробила вона це за допомогою голки то нитки. Анжеліка розповідала, що якось на початку хвороби впіймала себе на тому, шо в уяві розмальовує стелю. Попросила фарбу, олівці, але творити ними у ліжку було неможливо. Тому згадала уроки, які давали їй і бабуся, і мама – уроки вишивання. Пізніше її техніку охрестили вишиваним живописом.
Анжеліці вдалося перетворити народну вишивку в сучасне мистецтво. Роботи художниці, опираючись на багатовікові традиції народного мистецтва, є абсолютно авторськими, абсолютно українськими і водночас модерними та мультиетнічними.
Головний і улюблений образ Анжеліки – дерева. Це й не дивно, адже для українців спокон віку дерево життя – це сакральний символ. Але це дерево, як і саме життя, у кожного своє.
Особливі дерева і у Ридницької. Фантастичні, неповторні, розкішні – вони виростають у поетичному “Саду чеснот”, витворюють “Праліс” краси і мрій, підносять глядача до вічності. А перше дерево, яке створила паралізована Анжеліка, було без коріння. Воно ніби летіло над землею. До речі, саме це дерево стало символом благодійної акції, спрямованої проти раку молочної залози.
Дерево – символ життя і роду, відголосок райського першопочатку і першознання. Дерево – така проста й зрозуміла рослина. І водночас, таємничий сповнений сакрального змісту знак. Дерево – один з найдавніших елементів та символів пракультур, збережений майстрами першоремесел і облюблений сучасними митцями.
Дерево було одним з головних символів українських рушників, колядок, казок, міфів. Давнє уявлення про дерево, закладене в народній творчості, це своєрідне звернення до нашого розуму і почуттів.
А ще Анжеліка помітила, що дерево за суттю і формою схоже на яйце. В українській традиції є своєрідний “Ноєв ковчег”, унікальне першоджерело усього сущого – “яйце-райце”, з якого народжувалося Усе. В українській традиції є “писанки” – розмальовані спеціальними символами яйця, що стали атрибутом Великодніх (Пасхальних) свят.
Один з мистецько-філософських феноменів Рудницької – створення своєрідного симбіозу дерева життя, писанки і яйця-райця, що представлені в циклі “Дерева — писанки”. Мистецтвознавці стверджують, що Рудницька створила іконостас генетичної пам’яті українського народу, поєднавши вперше в українському і світовому мистецтві згадані архаїчні символи.
Приємним доповненням до мистецьких робіт художниці є й арт-дизайнерська лінія, яку вона назвала “ЕтноГламур”. До цієї лінії входять інтер’єрні предмети, які вже сьогодні прикрашають квартири і офіси відомий в Україні людей. У цих роботах вражає не лише, як завжди, глибина образів та тонкий композиційний і колористичний слух, а й доведений до ідеалу принцип рушника, коли ліві і праві, верхні і нижні половини абсолютно симетричні.
Мистецькій історії Анжеліки Рудницької лише декілька років. У її активі близько 60 робіт. Але в неї за плечима вже понад 10 персональних виставок, адже її роботи не живуть в майстерні чи в приватних колекціях, а безкінечно мандрують з музею в галерею, з виставки на фестиваль, з міста в місто, з країни в країну, відкриваючи світові Український Всесвіт.

Адреса: пр. К.Маркса, 16 (будівля Історичного музею)
Часи роботи музею: 10.00 – 16.00 (вихідні: понеділок, остання п’ятниця місяця)
Тел. для довідок: (0562) 46-34-22
Вартість квитків: 2 грн. (для дітей, школярів, студентів); 4 грн. (для дорослих)

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*