Творчий вечір Дзвінки Торохтушко

20 вересня о 17.00 у музеї «Літературне Придніпров’я» відбудеться творчий вечір тернопільської письменниці Дзвінки Торохтушко.

Чесність та відвертість – це те, що вирізняє її з – поміж інших. Письменницьке кредо – розширення рамок та ламання стереотипів, що часто викликає нарікання в епатажності чи то й агресивності. Завжди відкрита до діалогу, але категорично не приймає ультиматумів. «Я – справжня, така як є», – каже про себе письменниця Любов Бурак.

Псевдонім Дзвінка Торохтушко придумав улюблений вчитель української мови і літератури Кременецької школи №1 за її балакучість і непосидючість. Під цим ім’ям вона увійде у літературу у 1993р. видавши свою першу поетичну збірку «Заквітну деревієм». Затим побачать світ її книги поезії та прози «Звуки та знаки» (1994 р.), «Голос крові» (2015), «Фотограф» (2017), «Дзвінкі віршики» (2017), «Питровна» (2018), «Родинне» (2019), казка «Світлячок – охоронець» (2015), роман «Масік» (2016). Остання в часі книга-переклад з російської спільно із Тетяною Комлик (Татуся Бо) – роман «Цинкові хлопчики» Світлани Алексієвич.

Перекладає з польської, чеської, словацької, хорватської. Близько спілкуючись із римо-католицькими священиками, монахинями, вивчала ці слов’янські мови у живому спілкуванні. Читала тексти в оригіналі.

Любов Бурак (Дзвінка Торохтушко) – дружина капеллана, мати шістьох дітей, двоє з яких Іван і Мар’ян до серпня минулого року були в артилерії Української добровольчої армії, виїжджали на позиції, «страхували Збройні сили України». У період найзапеклішої оборони Донецького аеропорту написалась «Молитва». До пори до часу вважалося, що це вірш, написаний невідомим автором в окопах Другої світової війни.

Молитва
Побудь, мій Боже, отут, зі мною,
У цьому полі, у розпал бою.
Серед руїни і серед краху
Не дай пізнати глибини страху.
Не дай упасти в зневіру й розпач
І побратимам розбігтись врозтіч.
Побудь, мій Боже, отут, між нами
Душею батька, сльозою мами,
Сестри любов’ю, брата плечима,
Чеканням милої, її очима.
Побудь, мій Боже, тут незникомо,
Коли немає звісток із дому.
Коли чекання спалює в попіл,
В серце і душу входить неспокій.
Коли в набоях сиріє порох,
Коли в обличчя сміється ворог.
Побудь, мій Боже, отут, зі мною,
Посеред світу, посеред болю.
Храни від смерті, від кулі вражої,
Будь мені, Боже, вартою, стражею.
Я тіло й душу Тобі офірую.
Побудь, мій Боже, зі мною…
Вірую!

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*