Романчук Дар’я, відділ археології

Науковий співробітник відділу археології музею з жовтня 2013 року.
Народилася в м. Кривий Ріг, у 1989 році. Заміжня, має сина.
Випускниця історичного факультету Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара, спеціаліст з археології.
Вивчає тему: «Пам’ятки енеоліту та бронзового віку степового Подніпров’я».
Брала участь у розкопках археологічних експедицій університету та музею, музейній конференції, має наукові публікації.
Автор музейної виставки «Льодовиковий період» (кістки давніх тварин з колекції ДНІМ).

Раніше мені здавалось, що музей – це приміщення де сконцентровано багато цікавих чи не дуже, але чимось особливих, вартих уваги експонатів. І як не дивно, але наявність якихось працівників у цьому ж музеї була для мене не очевидною. Часто після екскурсії навіть обличчя екскурсоводу не згадаєш, не кажучи про підозру до існування таких осіб як зберігачі фондів, науковий співробітник, реставратори тощо.
Коли ж я стала однією з цих «міфічних істот» – співробітників музею, моє бачення дуже змінилось, і не лише по відношенню до рідного закладу. Приємною виявилась можливість займатися наукою – робота з предметами давнини, експедиції, дослідження, написання статей, можливість спілкування з цікавими людьми. Від першого візиту до фонду археології, без перебільшення, захопило дух. Інші фонди справили не менше враження. Негативною, мабуть, є певна ревність, що прокидається до предметів і матеріалів, які зберігає мій музей.
Музеї, а надто історичні, є ідеологозалежними, і в той же час ідеологостворюючими. Тому співробітник має володіти гостро скептичним холодним розумом, що… зазвичай не так, бо як не крути, але музейники – останні романтики. Професія їх заслуговує на повагу. Вони не герої свого часу, але можливо герої майбутнього. Знайти межу між старим мотлохом, речами, що вже відслужили свій вік, простроченими документами і предметами музейного зберігання не завжди так легко, як це може здаватися. А зберегти всі ці експонати, вкласти в них послання прийдешнім поколінням ще складніше.
Коли я щойно прийшла до музею, моя старша колега говорила, що це не робота, а служіння. З середини музей сприймається зовсім по іншому, ніж для відвідувача. Його можна сприймати як звичайну роботу, до болю буденну і прозаїчну, або як будинок чудес, де, подібно казковим нібелунгам, хранителі зберігають свої скарби, а можна – як невичерпне джерело нових відкриттів і знахідок, можливість особистого росту і розвитку.

[pe2-image src=”https://lh3.googleusercontent.com/-Y-lfAk2DiXs/WAh5aTUrf0I/AAAAAAAAYrs/j8OxoOXhXF4mVPecoMl3WZky0sMG6e6ugCHM/s144-c-o/IMG_6980.jpg” href=”https://picasaweb.google.com/103918136820353135163/2016#6343453567921913666″ caption=”” type=”image” alt=”IMG_6980.jpg” pe2_single_image_size=”s200-c” ]

[pe2-image src=”https://lh3.googleusercontent.com/-k3OWq5rsvog/WAh5dpGxuPI/AAAAAAAAYr4/tZASvjE_eiM0asO_U0v9FzlW2P4VCEX-gCHM/s144-c-o/13781841_144633229302645_1665862020829129409_n.jpg” href=”https://picasaweb.google.com/103918136820353135163/2016#6343453625308788978″ caption=”” type=”image” alt=”13781841_144633229302645_1665862020829129409_n.jpg” pe2_single_image_size=”s200-c” ]

[pe2-image src=”https://lh3.googleusercontent.com/-wT7088wK_Kk/WAh5dqGaobI/AAAAAAAAYr4/nnzv2q8twnAlAn1oUsMfq8Mfg-vk4YxngCHM/s144-c-o/14716165_1148484661864605_4107432006099456862_n.jpg” href=”https://picasaweb.google.com/103918136820353135163/2016#6343453625575711154″ caption=”” type=”image” alt=”14716165_1148484661864605_4107432006099456862_n.jpg” pe2_single_image_size=”s200-c” ]

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*